Одеса. Прогноз на двадцять років уперед

Я усвідомлюю себе з трьох років. Пам’ятаю літні кінотеатри, тоді, у далекі шістдесяті, в Одесі були популярні кінострічки під відкритим небом. Пам’ятаю Привоз, і особливо – Фруктовий корпус. Тоді його ще не закрили полікарбоновими дашками та навісами. Пам’ятаю і продуктові магазини з шоколадним маслом і трьома сортами маргарину зі смаком прального мила. Маргарин та мило, між іншим, завжди виготовляли по сусідству, причому з однієї сировини.

Пам’ятаю ще, як виникли перші платні пляжі та перші обмінні пункти, як потрапив у ресторан після армії. Мені було приблизно двадцять три роки. Я всунув у кишеню швейцарові три рублі, і нас із подругою впустили всередину. Ми сиділи у ресторані «Київ» на першому поверсі, за нашим столом була ще одна така ж пара. Ми блимали очима хвилин тридцять, доки алкоголь не дозволив розслабитися, потанцювати та поспілкуватися. Їжі взагалі не пам’ятаю, ніби її й не було зовсім.

Часом раніше я відвідав ресторан «Море», і тоді мені не вистачило грошей. То був мій перший ресторанний досвід. Хоча в Одесі тоді й ресторанів майже не було: всі вони відносилися або до «Торгмортрансу», або до тресту ресторанів. Але про це я дізнався пізніше, коли вже сам шукав роботу.

Наступний мостик пам’яті вже перекидає мене у рік, який ознаменувався збігом прийняття безалкогольного закону та мого весілля у ресторані «Літо» на десятій Фонтану. Вже п’ятнадцять років, як цей солодкий шматочок землі досі не можуть поділити люди та влада. Десята станція Фонтану не просто змінилася, вона радикально поінакшала. Доріжки та сходинки лишилися, до моря спуститися ще можна, але ж самі пляжі зайняті готелями та депутатським житлом. Ні, Фонтан увесь змінився, за винятком, можливо, дачних районів. Історично так склалося, що і у шістдесяті, і сьогодні Фонтан завжди був дачним місцем.

Іще одним історичним «дачним місцем» в Одесі завжди вважався Французький бульвар. Після націоналізації тут виникли навколодержавні санаторії – замість меценатських та професорських будиночків для відпочинку, з’явилися санаторні корпуси чи стоматологічні кабінети. На місцині одного з таких кабінетів завдяки моїм зусиллям виник ресторан «Дача», що вже через рік після свого народження став візитною карткою гостинності Одеси. Подібно до того у 1998 році на Дерибасівській з’явився невеличкий ресторанчик на місці сокового бару магазину «Овочі – фрукти».

Вже у двотисячних ресторанчик значно розширився й отримав назву «Стейкхаус. М’ясо і вино». Його сусідом став ресторанчик «Компот». Пройдете чотири картали нижче – і потрапите до його побратима, у ресторан «Тавернетта». Одеса і справді серйозно змінилася за останні двадцять років. Повідкривалися нові ресторанчики, клуби та кінотеатри, торгові центри та супермаркети, фітнес-клуби та відомі на всю країну пляжі. Нічний клуб «Ibiza» став найкращим в Аркадії. Одеський дельфінарій доповнює пляж Ланжерон.

Цікаво, яким буде місто через двадцять років? Які ваші прогнози?