Гастрономічний ресторан. Думки про високе

Гастрономічний ресторан мусить задовольнити жадобу людини до високого. Таке неписане правило є заповіддю для закладів подібного ґатунку. Але чи насправді ресторатор усвідомлює відповідальність цих слів: гастрономічний ресторан?

Радянський товариш десь почув за залізною завісою француза, який все повторював: gastronomie, gastronome, gastronomique. Товариш той відчуває, що йдеться про їжу, адже у самого гастрит від смаженого гусака з яблуками. Почув ці слова заморські й зрозумів: відтепер так треба називати усі продуктові магазини. Адже мова йде про їжу, чи не так? Спочатку то були магазини колоніального асортименту, трохи пізніше – всі, де можна було знайти ковбасу та консерви. Так, наприклад, «Магазин Єлісєєва та погреби російських та іноземних вин» почав називатися «Гастроном № 1». Це слово пустило корені, кинуло якір. Його неодноразово пропускали через м’ясорубку, і врешті воно перетворилося на капелюх чи просто префікс, який чіпляли до всього, що мало натяк на їжу: гастроресторан, гастроном, гастробар, гастропаб.

Жозеф Бершов у 1801 році вперше вжив слово «гастроном» у назві своєї поеми, створюючи таким чином засади для заміни вивісок, друку нових книжок та, передусім, об’єднання знавців та однодумців. Тепер мистецтво їжі має назву – гастрономія. Мистецтво вишукане й складне, містить у собі найрідкісніші та витонченіші знання про їжу та смаки людей. Воно приречене не стільки на дорожнечу, скільки – на спекуляцію. Щойно людина вийшла з печери та вдягнула труси, вона одразу почала вимагати такого ж мистецтва від інших людей. Навколо мистецтва завжди створюються культи. Культ – це примітив мистецтва.

Культ призводить до лукавості. Це така патологічна почвара, мамця якого – Бажання Бути, а татко – Небажання Робити. Гастрономічний ресторан – ніби хвиля: затягує невибагливі маси на дикуваті для нашого вуха атрибути і розбиває вщент об гостре каміння смислу, подаючи до обіду буханки хліба з «Сільпо». При цьому офіціант з такою зневажливою ввічливістю питає, ну натурально мінорним голосом: «Чи не бажаєте скуштувати ось цієї гидоти?».

Лишаєшся, як дурень, з питаннями: «Де у вашій юшці мистецтво?», «Чи розкриває ваше молдовське вино особливості регіону?», «Чого ви мовчите?». Куховар у такому підприємстві з божої поміччю приходить до смаженої яєчні, а потім – до втрати незайманості, і як наслідок – до «гастрономічного» у ресторані. При чому, позначте, все в один день.

Таке місце ви одразу впізнаєте: позолочені столи, закручені виделки, ніби вдягнуті у шкуру. У дальньому кутку струни скрипки неначе ріжуть живоїди, а у нутрощах офіціантів ніби ув’язнили слугу. Повітря тут миттєво стає важким, шпакуватим, за спиною чутно, як у когось буркоче лівер та смокче під грудьми.