Візит до Київа

Візит до Київа

Вимушений був перекусити вдень із водієм. Враховуючи щоденне двотижневе гурманство в Португалії та Іспанії, обмежилися лише першою стравою та чаєм. Принципово не називаю, де саме їли, але цей ресторан знаходиться на понтоні і пришвартований він до берега річки, серед інших, подібних же річкових ресторанів.

 

У залі, о 15:00, було зайнято два столи, включаючи нас. Нам назвали 4 варіанти супів, з яких ми одностайно вибрали курячий бульйон з локшиною та курочкою, та чай. Зрозуміло, головним акцентом у розмові було питання, а чи маємо картку і нам тут же запропонували її видати. Ми відмовилися, тому що в Києві буваємо рідко, та й взагалі я не прихильник уціненої їжі.

 

Враховуючи той факт, що ми знаходимося в ресторані за назвою і до того ж з величезною кількістю маркетингової поліграфії на столі та в залі та в пристойному районі столиці, я розраховував на середньостатистичний бульйон без чудасій.

 

Принесли бульйонну чашку окропу зі звареними в ній 6 мікрошматочками грудки бройлера, ложкою замороженого зеленого горошку і ложкою мороженої моркви з кульочка, ймовірно угорського або польського виробництва. Роль локшини виконувала сіра вермішель.

 

Потім принесли чай у чайнику. Чай взялася розливати по чашках офіціантка, бо попередила, що в недосвідчених руках кришка може випасти… Коротше, воду у двох варіантах назв випили, розрахувалися і пішли. Гидкий настрій після супу списав на помилку з вибором ресторану. А ще задумався, як це вдається киянам продавати таке і при цьому працювати тривалий час і навіть витрачати гроші на папірці з промо і картки зі знижкою.
Може у Києві саме це і називається бізнесом? Жаль тільки що з приставкою ресторанний…