Севела написав би краще 3

Продовження. Першу та другу частину читайте ось тут: 

Частина 1.

Частина 2.

Зараз важко уявити, яким чином відомий овочевий магазин перетворився на один ресторан, а трохи згодом – на два ресторани. От тільки початком слугував відділ «Пан-Піци», у якому тоді ще Саша та Оля випікали та продавали слайсами кілька сотень піц на день. Трохи пізніше відділ дещо розширився, зала почала займати десь п’ятдесят метрів.

Пізніше Софія Акопівна запропонувала відкрити по сусідству кондитерський відділ, і вже через місяць у залі овочевого виникли перші столи зі стільцями. З’явилися також перші бабусі, які цікавляться, якого біса буряк і морква тепер продаються аж на десять метрів праворуч від незмінного десятиліттями місця. Але Софія Акопівна – відмінний кондитер, тож досить швидко усі звикли до того, що на місці величезних кошиків з капустою, огірками та картоплею виникли вітрини з десятками різноманітних трубочок-птіфурів-кошичків, які пакували в італійський папір чи італійські коробочки. Потім Софія Акопівна вирішила, що їй не знайти назву краще, ніж «Софія», тому замовила величезну та громіздку вивіску з власним ім’ям.

А потім з’явилася Рая, і цим все сказано, бо все, що відбувалося у відділі, можна було розділити на дві епохи: до та після Раї. Отже, перше, що зробила Рая, – проголосила всім співробітникам, а пізніше й гостям, що найближчим часом збирається їхати до Америки з якимось колишнім Мішею, а нині вже Майклом, і що її головна мета швиденько отут допомогти все організувати та налагодити відмінний сервіс. Щоправда, сама Рая про сервіс чула лише від Майкла, який вже чотири роки як живе у Брукліні, та завітав до Одеси «на погостити» та зробити це із користю. Рая разом із Софією Акопівною нерідко попивали еспрессо з трюфелями, міркуючи про те, як важко навчити українців сервісу, про який одна щось чула з пароплавства, друга – від Майкла.

Тим часом Саша поступово перетворився на Олександра і почав доволі впевнено керувати процесом. Рая натомість була впевнена, що то її дії призводять до значних змін. Більшу частину робочого дня Рая, звичайно, проводила у відділі, розповідаючи, яким же негідником виявився Міша, він же Майкл, котрий вернувся у свій Бруклін, так і не познайомивши Раю з батьками. Але, як кажуть, святе місце не пустує, тож на місці Михайлика з’явився Марік, а потім – Робік, який, здається, теж був з колишніх, але на цей раз з Німеччини. Чому саме Рая потрапляла в емігрантські сітки? Назвати її красунею можна було тільки у глухій темряві із заплющеними очима. Але її постійні недомовленості, прозорі натяки збивали з пантелику навіть бувалих досвідчених місцевих мачо. Вона розповідала про нову прем’єру у Віденській опері, в якій ніколи не була, про модний серед емігрантів ресторан на Брайтоні, про який розповів Михайло. Коротше, Рая була майстром справити враження. У принципі, Рая погодилася б навіть на сором’язливого місцевого кавалера, але офіційно шукала тільки статечних іноземців.

От тільки місяців через три, а може, й раніше, з’ясовувалося, що «іноземці» теж мають свою погляди на Раїно майно, яким володіти було приємніше за пристрасть та за саму Раю. Про кожного нового кавалера Рая з гордістю розповідала всім знайомим, і не лишалося сумнівів: час терміново підбирати для Раї заміну. А потім головною темою наступного понеділка у магазині ставало обговорення чергового Раїного чоловіка.

Завдяки зусиллям Олександра відділ збільшився ще метрів на тридцять-сорок. Овочі повільно відступали. Рая полишила сподівання. Саша купив мотоцикл і запросив Олю у загс. Сукня була, фата теж була. А потім Оля трохи погладшала чи то від вагітності, чи то від заварних тістечок з шоколадною поливою, і пішла з роботи. Сашко почав женихатися з новенькою продавщицею з Тирасполя, не красунею, звісно, та все ж таки…

Продовження надрукую наступної суботи, після 22:00

• Частина 4.
• Частина 5.