Їжа як релігія

Питання чи віруюча ти людина відноситься до низки інтимних. Про таке  не запитають знайомлячись з людиною, на першому побаченні, у світських бесідах. Набагато безпечніше обговорити, які ресторани любиш, які нові заклади відкрилися, що останнім часом смакував цікавого. Але якщо замислитися, то ваші ресторанні вподобання здатні розповісти про вас не менше, ніж храм, який відвідуєте.  

Їжа – ось сучасна релігія, подобається нам це, чи ні. А нам це подобається – принаймні, ми не проти цього. Меню улюблених ресторанів ми вивчили краще за священні тексти. Ми поділяємо всіх знайомих на одновірців та єретиків. Перші – поділяють наші кулінарні смаки, другі – люблять такі заклади, від яких ми відвертаємо кирпу.

Ця релігія об’єднує як безліч конфесій, часом розбіжних між собою, так і величезну кількість найрізноманітніших людей. Хтось відвідує храм, себто ресторан, майже щодня. Хтось заходить туди лише у святкові дні. Але всіх цих людей споріднює одне: коли мова йде про їжу, вони не можуть мовчати – вони  починають проповідувати. І часом зіткнення поглядів у цьому випадку може призвести до справжнісінької священної війни.

Християнин і буддист цілком можуть сидіти за одним столом, не конфліктуючи між собою. Та що там казати, – навіть іудей з мусульманином можуть спокійно ділити між собою хумус. Та варто одному з них сказати, який саме ресторан він обожнює, як інший схопиться з місця, ламаючи стільці: «Як ти можеш ходити туди! Там навіть воду безкоштовно не дають, навіть не пускають із собаками, там одні суші й піца, там справжнісіньке пекло!» І друзі не спіймають його, щоб відтягнути від чужовірця – їхні руки зайняті смартфонами з ресторанними рейтингами та лайливими відгуками на Фейсбуці. І компанія в ту мить розколиться на дві ворогуючі конфесії: і полетять зубочистки, і цитуватиметься священна книга Мішлена, і навіть святий Бокюз згадається всує. І зупинити цю грандіозну баталію зможе тільки той, хто скаже, що нещодавно пив «відмінне еКспресо» у кав’ярні неподалік від дому.

У ресторанній релігії є чітка космогонія. Внизу – пекло, де грішники конають від диму кальянів, під страшенні завивання та стогони, що лунають з караоке. Трошки вище – чистилище для душ, що збилися з праведного шляху, тих, хто хоч раз у своєму житті знеславили своє черево привокзальним біляшем. Над чистилищем – лімб, місце перебування тих, хто вже не користується навчальними паличками для суші, але ще не вміє самостійно патрати лобстера. Далі  –  обізнані ресторанні гості, які регулярно відвідують храм чреволюбства, достобіса розкидаючись критичними зауваженнями та порадами кухарям та офіціантам. Над ними витають так звані «фуді», вони ж «гастро-ентузіасти»: замість крові в їхніх жилах течуть наймодніші коктейлі, а на головах – вінки з квіток артишоків. Вище за них –  тільки зіркові шефи та приголублені публікою ресторатори, котрі лежать у хмарах з лайків, притискаючи до грудей замість арф пательні та інші усілякі нагороди.

Але навіть літаючи у хмарах, варто пам’ятати: навіть фанатичне поклоніння може колись і закінчитися. Прийдуть нові апостоли і виникнуть нові  храми. І тоді, впавши з небес до землі, ти повинен відповісти: чи настільки смачний твій стейк без молекулярних технологій, мусу з ягід годжі та рідкого азоту? Адже, як відомо, знаних багато, обраних – мало. А от псевдознаних  – стільки, що у жодному храмі не вистачить місця.