Робота перша моя

Всім зараз непросто, але, швидше за все, від усвідомлення цього факту вам особисто легше не стає. Особливо якщо ви стали заробляти помітно менше або взагалі втратили роботу. Можливо, вам обіцяли офіс у центрі, багато плюшок та дружний колектив. А тепер — ні офісу, ні плюшок, а дружній колектив ви бачите лише під час онлайн-нарад (і то добре). І особливо неприємно, мабуть, тим, для кого ця робота — перша в житті. Працювати взагалі не цукор, а з таким початком можна раз і на все життя розчаруватись у цій справі.

Давайте розповім вам про свою першу роботу. 81-й рік, я тільки-но повернувся з армії. Для тих, хто не знає: радянська армія — це такий коворкінг, тільки без кави, без печива, без вайфаю та з підйомом о шостій ранку. З армії я повернувся з повністю паралізованою свідомістю — мені було важко спілкуватися з людьми. Психологів, які консультують онлайн, тоді не було, тож мені довелося вирішувати свої психологічні проблеми самому.

А ще в мене тоді не було грошей та одягу. Не в тому сенсі, що не було відповідного одягу — взагалі ніякого не було. Повернувся додому у військовій формі, а змінити її не було на що. Знайшлась якась сорочка, а штани мені купили — кримпленові, блискучі, за 14 рублів. Я взувся в сандалі мого діда і першого ж вечора пішов у кіно, де зачепився штанами за цвях, і на моїх штанах з'явилася смужка від низу до верху. Забув сказати, що до того ж мої єдині штани були надто короткі. Це зараз людину в коротких штанах називають "модником", а тоді його швидше назвали б "поц".

Так ось, перша робота. Мені дуже пощастило — я влаштувався помічником кухаря до одеського кафе "Фонтан". Мені платили тоді 84 карбованці на місяць, і я вважав це подарунком долі. Щоправда, нічого суттєвого за ці гроші купити не можна було — джинси, наприклад, коштували тоді 200 рублів. Потрібно сказати, що це були крафтові хендмейд-джинси — їх шили у підпільних майстернях неподалік Театру Музкомедії. З першої зарплати я купив собі на руках пару черевиків за 50 рублів. Я міг би купити черевики дешевше в магазині, але далеко б я в них не пішов через їхню специфічну якість. Багато хто, напевно, не знає, що означає "купити на руках". Ну, уявіть собі хіпстерський ярмарок, тільки без хіпстерів і у форматі спік ізі, тобто продавати і купувати треба потай, інакше скрутять менти. Ментами тоді називали міліціонерів, яких тепер називають поліцейськими. Загалом довго пояснювати.

На роботі я робив котлети — найпопулярнішу страву у кафе "Фонтан". Котлети — це щось подібне до мітболів, тільки замість кіноа до них подавали смажену картоплю, а замість тосту з авокадо — шматок батона. Смузі там теж не було — був томатний сік та чай із великого бака. Натомість на роботі можна було поїсти, і тоді це було дуже важливо, оскільки у продуктових магазинах тоді нічого не продавалося, окрім маринованих кабачків. Поїсти на роботі можна було ту саму смажену картоплю, яку мій напарник, Михайло Гержановський, рясно поливав сметаною. Це була настільки калорійна страва, що будь-який дієтолог просто збожеволів би, якби її побачив. Добре, що жодних дієтологів тоді не було.

Згодом справи стали налагоджуватися — мій шеф забезпечив мене бонусами: 10 рублів на тиждень плюс продуктовий пайок. Продуктовий пайок — це... Ні, не зможу пояснити. Не те щоб я шикував на той час, але іноді навіть дозволяв собі взяти таксі з роботи додому. Коштувало це 1 карбованець. Убера тоді не було — доводилося стояти на узбіччі дороги з піднятою рукою. У це, звичайно, важко повірити, але так воно й було.

Чи шкодую я про те, що вже давно не працюю у кафе "Фонтан"? Ні, не шкодую. Чи шкодую, що взагалі там працював? Звичайно, ні. Моя перша робота навчила мене дуже багато: спілкуватися з людьми, заробляти гроші, готувати котлети, зрештою. До речі, котлети сьогодні, через 30 років після роботи у "Фонтані" — найпопулярніша страва у мережі моїх кафе "Компот".

Так, зараз непросто. І раніше було непросто. І щось нагадує мені, що буде непросто і потім. Що ж нам залишається за таких розкладів? Працювати, знову працювати, знову працювати — робити котлети чи те, що у нас виходить найкраще. Втративши одну роботу, шукати іншу. І вірити в те, що кожне наступне місце роботи буде кращим, ніж попереднє. Хоча, звичайно, перша робота — вона як перше кохання: щось зовсім особливе!

На фото: шашлик із Мишком на 10 Б Фонтану.