Як я став кухарем

Приблизно у дев'ять років, а може й у десять, не пам'ятаю точно, мама записала мене до художньої школи, раніше була спроба записати мене до школи вільної боротьби, але який із мене борець, тим більше вільник… У школі вільної боротьби я протримався тиждень. У дитячій худшколі затримався на три роки.

Для поїздок до художньої школи мені мама давала 15 коп. Три копійки коштував трамвайний талон. Разом 6 копійок коштувала дорога туди й назад і ще я купував булочку за 9 копійок на шляху назад у хлібному магазині на розі Радянської армії та Чкалова.

На початку навчання я змальовував із книг, потім змалював роботи інших учнів старших класів, згодом вчився малювати натюрморти з натури. Іноді натюрморти були із квітами. Обличчя та тіло в художній школі не вчили писати. Цьому навчали вже в училищі. У школі багато уваги приділяли композиції, графіці, техніці роботи аквареллю та гуашшю і звичайно ж вивчали історію мистецтва. Художня школа мені запам'яталася чуйними вчителями та симпатичними однокласницями. Я навчився розпізнавати колір та світло, навчився відокремлювати рефлекс від тіні, навчився бачити відблиски. Ну і, звичайно, зіпсував величезну кількість акварельного паперу, ватманів та акварельних фарб. Ні того, ні іншого в магазинах тоді не було. Все доводилося «діставати». У художню школу все це приносили спекулянти (тоді так називали підприємців), але це було дорого та складно. Ми їхали з мамою іноді на толчок і купували там трохи дешевше. Пам'ятаю, що пристойний колонковий пензлик коштував 3 рублі і це були величезні гроші, оскільки тато заробляв всього 140.

Ще запам'яталися в школі глазуровані глечики і звичайно яблука з лимонами на натюрмортах. Були ще драпірування для фону. Іноді влітку ми виїжджали до табору на десятій станції Великого Фонтану. Там нас вчили малювати на пленері.

Пам'ятаю, як мені купили етюдник у магазині на Карла Маркса. Потім цю вулицю почали називати Катерининською. Нині вона називається Європейська. Незалежно від назви, магазину цього давно немає. Усі роботи, які були намальовані за час художньої школи, зберігалися у великій картонній папці, а для всього що не помістилося є, папкою слугував складений навпіл ватман. Після школи папки лежали на шафі у батьківській квартирі. Потім папки переїхали і зберігалися в мене вдома і теж на шафі. Коли ми вирішили переклеїти шпалери, на час ремонту я всі роботи замотав у шматок поліетиленової плівки. Потім пакет із роботами виніс на балкон на час ремонту. Згадав я про малюнки вже через кілька років, тоді, коли у нас народилася донька Юля і я запитав у Римми, чи не знаходила вона папку з моїми роботами. Я за звичкою заліз на шафу і пошукав там роботи. Римма, так звали мою дружину, трохи пізніше згадала, що коли прибирала на балконі після ремонту, все що було на балконі винесла на сміття.

А враховуючи, що на балкон пакет у плівці виніс я сам, Римма була впевнена, що він теж є сміттям. Все залишилося лише у пам'яті.

Коротше, художником я так і не став.

А себе з дитинства я уявляв чи художником-декоратором, чи архітектором… чи кухарем.