Севела написав би краще 4
Продовження. Початок:
Частина 1.
Частина 2.
Частина 3.
Андре іще декілька разів приїжджав до Одеси та навідувався до ресторану. Його супутниці змінювалися, але у межах нового сезону. Крім того, Андре неодноразово приходив зі своїми новими друзями, і тоді на столі окрім звичайної та скромної вечері з’являлися пристойні вина та інші гастрономічні викрутаси. Дами ж запрошувалися або на або під десерт.
Адміністратор Маша, не зважаючи на походження, швидко освоїлася, втягнулася, і навіть дітей почала називати кіндерами. Але пертурбації у лексиконі не надто вплинули на все інше, а потім – іще вагітність від іншого співробітника, який, до речі, вже мав родину та дітей. Вагітність не позначалася на роботі, здається, навіть прикрашала Машу. Народжувати вона вирішила у рідному Тирасполі. Після пологів Марія почала доволі успішно консультувати молдавських рестораторів удвох з офіціантом, якого ми звільнили через додавання до рахунків гостей зайвих цифр, а також за істеричну та майже маніакальну прихильність до білих шкарпеток.
Поки там що, а місто не зупинялося, рухалося, змінювалося. Хтось полюбив помаранчевий колір і почав розраховувати на манку нового формату, хтось замінив ікони у себе вдома на прапорці донецького «Шахтаря», зазубрюючи цитати ідеолога команди та регіон. У всякому разі, до ресторанів то не мало жодного стосунку. Як і раніше, гості їли, і якщо те, що вони їли, було смачне, раділи, немов діти; як і раніше, вони запитували про знижки та неодмінно перепитували, якщо дізнавалися, що зменшена ціна у ресторані вже не на часі.
Головною подією, звичайно, була угода про приєднання до ресторану чергового приміщення, яке вже через рік перетворилося на один із залів під назвою «Wine Room». Одне обговорення лише забрало кілька місяців. Услід – місцеві архітектори та купа фор-ескізів. Далі – знову суперечки та пошук підрядчиків. Потім – суперечки з тодішнім директором, а також довге виношування та народження теми та меню. Вже тоді у босах ходив доволі вже дорослий пан Рейнкерт Яків Еміль, який сам виріс з офіціанта одного з радянських ресторанів. Досвід Якова Емілійовича повністю складався зі стереотипів сімдесятих років, помножених на відточене вміння правильно підспівувати лідерам суджень, а також вражав неабиякою ґрунтовністю. На початку співпраці все те сприймалося як бізнес-позиція плюс стомлена тямущість. Коротше кажучи, було нелегко… Проте саме завдяки нашому знайомству з Емілійовичем всі співробітники, а з часом і я, вже через кілька тижнів після початку роботи дізналися, що навіть у сімдесят два роки секс існує, більш того, багаторазовий і практично без зупинок на перепочить.
Посилаюся виключно на його розповідь. Згодом його дівчина, офіціантка-наложниця з місячним стажем, почала консультувати всіх, включаючи нас, з питань світової макроекономіки та управління, а коли почитала кілька брошурок з НЛП, – з питань сучасної гостинності. Трохи пізніше вони узаконили шлюб – любов до НЛП все ж таки творить чудеса. І з того часу вони вдвох консультують виключно довірливих киян та кримчан, причому витрачають на це не так багато часу. З огляду на деякі ресторани, які позачинялися, у парочки, як і в інших консультантів, із зайнятістю проблем немає. Тема «порад у бізнесі» не тільки привертає шарлатанів, але й робить з них гуру, що збиває з пантелику всіх. Того, хто шукає шанси або рецепти у тумані, – це тільки надихає. Того року подібні консультанти розмножувалися, ділилися та брунькувалися особливо вдало. Згодом наштовхуючись знову та знову на чергових консультантів, згадую Машу та інших наших, які вирішили, що знань і досвіду вже забагато, і варто терміново ними ділитися, і краще за гроші.
Після Я. Е. у компанії автоматично з’явилася вікова межа для нових співробітників, а також зайве речення у рекомендаційних листах для деяких, що постійно шукають шанси: бажає консультувати та надавати рекомендації щодо стратегічних та іншим питань.
Продовження щосуботи, після 22:00
- Частина 5.