Ресторани, міста та люди

Я доволі часто подорожую Україною, тому, звичайно ж, відвідую ресторани у різних містах. Кожне місто має власну ресторанну культуру, тому варто розуміти її нюанси, щоб не лишатися голодними. Почнемо ми зі столиці, потім поїдемо в Одесу, далі – у Львів та завершимо провінційним містом N.

Київ

Коли ви завітаєте у модний київський ресторан, хостес не пропустить вас далі дверей, поки не поставить чотири обов’язкових питання. На Вас чекають? Ви резервували столик? Ви будете один? Ви у нас вперше? Правильні відповіді: ні, так, ні, ні. Відповідати слід чітко та впевнено – якщо загальмуєте з відповіддю, вам запропонують почекати за баром і забудуть про ваше існування назавжди.

Спілкуючись з офіціантом, не забувайте, що за весь день він отримує такі чайові, що цю суму можна порівняти з обігом невеликої компанії. Втім, забути про це вам не дозволять його трохи відсторонений вираз обличчя та дорогий, майже швейцарський, годинник на зап’ясті.

Відкриваючи меню, ви маєте бути готові, що кальянне куриво затьмарить вам очі, та коли робитимете замовлення, морально готуйтеся перекрикувати діджея та верещання з сусіднього залу караоке.

Але нічого не вдієш –  ви прийшли у модний ресторан!

Хочете замовити вино? – вам доведеться пройти співбесіду, яку проводить місцевий сомельє. Його завдання: переконатися, що ви володієте бодай мінімальною обізнаністю щодо його винної культури, а потім порекомендувати найдорожче вино. Коли ви, відмовившись, замовите те, що хотіли, він поведе бровами, подивиться на вас зневажливо й назавжди втратить до вас зацікавленість. 

За столиком праворуч ви побачите кілька впливових політиків, за столиком зліва – компанію бізнесменів, відомих вам з відеоблога Черняка. Люди, котрі сидять за іншими столиками – їхня охорона, тому не робіть різких рухів виделкою під час їжі.

Одеса

Опинившись в Одесі, ви напевно, перебуватимете у гарному настрої. Багато хто скористається тим, що ваша пильність буде притуплена, але в першу чергу – ваш офіціант, якого ви спочатку ототожните з нетверезим моряком (в усьому винна тільняшка та його захмелілий вигляд). Він, добродушно посміхаючись, приноситиме те, чого ви не замовляли, утім, що замовляли – не принесе. Результат: і те, що замовляли, і те, чого не замовляли вам впишуть у рахунок, який буде подано з цією ж добродушною посмішкою.

         Читаючи меню, ви дізнаєтеся, що одна страва зроблена за рецептом мами ресторатора, інша – його бабусі, третя – за рецептом двоюрідної тітки. Коли вже остаточно втомитеся від вивчання цього генеалогічного древа, ви тицьнете пальцем у першу-ліпшу страву й зробите велику помилку. Річ у тім, що в одних одеських ресторанах можна замовляти форшмак, але в інших – категорично заборонено. Це стосується й фаршированої риби, й ікри з «синеньких», і всіх інших одеських закусок. Щоб не помилитися, приходьте в одеський ресторан разом із досвідченим одеситом. Вірогідно, вам доведеться його пригостити, але це адекватна плата за правильний вибір страви.

А ще ви маєте знати, що в деякі одеські ресторани приїжджають не заради їжі. Є місця, які відвідують, щоб і себе показати й на інших подивитися (це може бути як одна категорія закладів, так й інша). Оглядові ресторани, назвемо їх так, зазвичай розташовані в людних туристичних місцях, тому й вдягатися для відвідування слід відповідно. Дівчата вбираються туди, ніби на весілля подруги, коли хочуть цю саму подругу затьмарити своїм туалетом. Хлопці намагаються виглядати як італійські мільйонери, але частіше схожі на турецьких торгашів. Ці правила дрес-коду стосуються лише місцевих –  нетутешній може прийти туди хоч у шортах, капцях та задертою на пузі майці. Головне, аби на цій майці красувався великий напис «Philipp Plein». Кеди у стразах доповнюють прикид.

Львів

Щоб потрапити у львівський ресторан, зазначений в усіх туристичних путівниках, доведеться пролізти у вікно комунальної квартири, потім відшукати отвір в підлозі, відкрити його, натиснувши на третю від плінтуса мостину, та стрибнути униз на мішки з кавою, яку здобули у львівських лазнях 13-го століття. Потім вас спитають пароль, і якщо ви його правильно назвете, доброзичливий вартовий у формі ОУН-УПА відведе вас до столика під портретом Захера Мазоха на стіні.

Коли читатимете меню, зрозумієте, що не знаєте й половини слів, які там написано, хоча й добре володієте українською мовою. Не переймайтеся: всі ці слова популярні й відомі лише у Львові, деякі з них – тільки у цьому закладі.

У будь-якому разі їжа у львівському ресторані –  не головне. Важливі рюші, банти, вазочки, скатертини та бозна-які приємності, що не мають нічого спільного з кухнею. 

Врешті-решт, поїсти ви могли у невиразному ресторані вашого готелю, бо легендарні львівські заклади створені не для цього.

Провінційне містечко N

Інтер’єр кращої (інколи й єдиної) в цьому містечку ресторації – щось середнє між традиційною хатою-мазанкою, середньовічною фортецею та французьким шале. На столах –  білі скатертини,  офіціанти – у білих рукавичках, буфетниці –  у білих кокошниках. Тільки-но починається вечеря – на вашому столі вже запалена свічка, яку потім чесно впишуть у рахунок. Якщо (не) пощастить, в залі гратимуть музики з необмеженим репертуаром: від класики до шансону, від Вєрки Сердючки до «Бітлз».

Не намагайтеся підняти меню, що поклав на стіл офіціант, – цей фоліант товщиною в сотню пергаментних сторінок важить більше, ніж ви можете потягти, ще не поївши. В меню ви знайдете борщ і вареники зі шкварками, хачапурі й піцу, бургери й суші, а також безліч страв умовно «європейської кухні», про які в жодній європейській країні, окрім України, ніколи й не чули. П’ятдесят відсотків страв, зазначених у меню, сьогодні вам не зможуть приготувати, але не сумуйте – страв багато, вибір є.  Головне, щоб ви не замовили суші.

У якусь хвилину, ви запримітите, що за вами пильно стежать двоє людей, котрі сидять за столиком у кутку: чоловік з короткою стрижкою у шкіряній куртці з масивними перстнями на пальцях і жінка в щільно прилягаючій леопардовій сукні з високою зачіскою. Не бійтеся – це господарі закладу, дуже приємні люди. Потім жінка піде на кухню допомагати швидше впоратися із замовленням, а чоловік сяде за ваш столик з пляшкою коньяку й довго розповідатиме про свою кар’єру ресторатора, що почалася ще з 90-х років, завдяки вдалої купівлі вагона польської горілки.

Зрозуміло, не всі ресторани в моїх улюблених містах відповідають цим портретам.  На щастя, звичайно. Я лише хотів узагальнити найхарактерніші риси, властиві деяким закладам і зробив це певною мірою іронічно. А оскільки я люблю подорожувати не тільки Україною, мені є що сказати й про закордонні ресторани. Так що не перемикайтеся – далі буде!