Американська мрія по-одеськи
Це сталося в 1994 році, приблизно у вересні-жовтні.
Вже рік працює наш перший заклад – піцерія «Драйв Ін» на вулиці Пироговській в Одесі. Вже відбулася перша перевірка ВБРСВ, вже звільнені перші заповзятливі офіціанти, які намагалися продавати піцу за подвійною ціною.
Я щодня самостійно роблю закупівлі на Привозі, курсуючи туди-сюди із тачкою на двох колесах – хоч недалеко ходити.
Твердий сир продається в одному-єдиному місці, та щоб його купити, доводиться заздалегідь домовлятися з директором магазину. Інші потрібні для піци з перебудови продукти – польські печериці та український майонез – дістати було ненабагато простіше.
З напоїв було легко знайти лише ізраїльську «Темпо Колу».
Крім того, ми самі готуємо холодну каву й холодний чай.
Коробки для піци роблять школярі на уроці праці – за попередньою домовленістю з викладачами.
Ми разом із партнером та нашими дружинами, скажімо відверто, не шикуємо – шоколадний батончик «Марс» вважається нами вишуканим десертом, який не можемо дозволити собі купувати щодня.
І ось одного разу, восени 1994-го року, біля нашої піцерії загальмував величезний чорний джип Крайслер, з якого вийшли двоє елегантних чоловіків іноземної зовнішності, з пляшечками Coca Cola у руках.
Такі автомобілі й таких людей до цього я бачив лише у голлівудських фільмах.
Так я познайомився з першими у своєму житті торговими представниками міжнародного бренду. Брендом, як ви вже здогадалися, була Coca Cola.
І ось, сидимо ми з ними за пластиковим столом, вкритим скатертиною з клейонки.
На них – дорогі ділові костюми, на мені – умовно білий кухарський кітель, адже я вийшов до відвідачів прямісінько з кухні. Тоді я й подумати не міг, що іноземці навсправжки сприйняли і мене, і мій бізнес. Але минуло півгодини і мені зробили серйозну пропозицію, від якої важко було відмовитися.
Компанія Coca Cola запропонувала надрукувати і розповсюдити поштою 200 000 листівок з рекламою моєї піци та свого напою. Резон такий: при замовленні однієї піци на будинок, дволітрова пляшка Coca Cola йшла за півціни.
Як з’ясувалося пізніше, то була перша масштабна акція Coca Cola в Одесі.
Вже за кілька днів зі мною узгодили макет листівки, а ще за кілька тижнів – одеські школярі рознесли їх по домівках.
У той час ми привозили на будинок приблизно 20-25 піц щодня, а це було майже 10% тодішніх замовлень.
Минуло кілька днів як розпочалася компанія, та кількість замовлень на будинок побільшала приблизно на 6-7 разів.
Наша піца стала популярною навіть на Слобідці та Котовського.
За місяць цієї колаборації обсяг нашого бізнесу збільшився вдвічі, а Coca Cola з’явилася в кожному кіоску Одеси.
Пізніше ми відкрили другу піцерію – в фургончику на тому ж самому місці, де сьогодні знаходиться ресторан «Тавернетта».
Згодом наша піца з’явилася на Дерибасівській – у маленькому закутку магазину «Овочі-Фрукти» (зараз на місці цього магазину працює кафе «Компот»).
Саме на Дерибасівській ми першими в Одесі почали продавати піцу шматочками: черга за нею тягнулася з магазину аж до вулиці, бо в місті ще не існувало більш доступної їжі.
Згодом з піцерії «Драйв Ін» виникла мережа «Пан Піца», а ще пізніше на її базі ми створили мережу кафе «Компот».
Але все це буде пізніше.
Школярі більше не збирали для нас коробки для піци – ми почали замовляти у Польщі упаковку з фольгового картону.
Ми почали робити це першими в Україні та, здається, досі ніхто в нашій країні до цього не дійшов.
У мене з’явився перший автомобіль – Honda Civic, але трохи пізніше я найняв і водія.
Я продовжував ходити з тачкою на Привоз по продукти вже за звичкою, але невдовзі мого часу на це вже не вистачало.
Щоразу, коли помічаю відомий у всьому світі логотип Coca Cola, трапляється це, як ви розумієте, частенько, я згадую історію про те, як рекламна листівка змінила моє життя.
До речі, сьогодні ми принципово не продаємо колу в «Стейкхаусі» і ще в кількох моїх закладах, але це зовсім інша історія.
Далі буде…